Про людяність

«А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа. І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня. А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати» (Дії 27:1-3). «А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта. Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх» (Дії 28:1-2).

Ці уривки об’єднує одне дуже важливе слово — «людяність». Колись наш старенький пастор любив повторювати в молитві: «Господи Боже, поможи, щоб усі люди стали віруючими, — робив паузу, а далі продовжував, — але разом із тим, Боже, дай, щоб усі віруючі були людьми».

Цікава молитва, чи не так? І дуже глибока. Я не розумів її, коли був підлітком. Але коли набрався життєвого досвіду, коли сам став служити, то розумію, наскільки актуальні ці слова.

Людяність у дії

У Слові Божому сказано, що сотник Юлій із полку Августа по-людськи ставився до Павла. Він був шанованою людиною і мав певну владу, але водночас мав дуже добре й чутливе серце. Доброта — це та риса, яку ми маємо постійно виявляти, бо це та риса, якою володіє Бог. Ми знаємо, що Бог добрий і навіки Його милосердя. Людина ж у своїй сутності недобра. У Євангелії від Луки записані такі слова Ісуса: «Коли ви, бувши злі, потрапите дітям дати добрі даяння, то скільки більше Отець наш Небесний подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього».

Чому Христос не називає людей добрими? Тому що гріх, який увійшов у наше життя, так багато наробив шкоди. Люди, які впускають гріх у своє серце, свій дух, своє життя, потрапляють у великі проблеми. Гріх завдає великого клопоту й веде за собою велику біду. Він не щадить нікого.

Ми знаємо, що гріх увійшов у людство, у кожну людину, до того ж увійшов дуже глибоко. Протягом тисячоліть він укорінявся в людині й продовжує свою роботу в тих серцях, які дають йому місце й не панують над ним. Але Біблія закликає нас панувати над гріхом. Бо інакше він буде панувати над нами.

Юлій ставився до Павла по-людськи. Це була людина, яка проявила доброту й співчуття до в’язня Христового. І це виявилося в тому, що він дозволив Павлові піти до друзів. Сотник пішов на ризик, відпустивши в’язня до інших людей, особливо до друзів, які могли б організувати йому втечу. Тобто він дуже сильно ризикував собою та своєю посадою. Але він все одно поставився по-людськи.

Надзвичайне у звичайному

Коли ми далі читаємо Боже Слово, то дізнаємося, що Павло з тими людьми, які були з ним на кораблі, зазнав повної катастрофи. Корабель розбився вщент. Але за Божим провидінням, яке було відкрите Павлові, усі люди врятувалися. І ми бачимо, що коли вони, промерзлі в холодній воді, припливли на острів, тубільці виявили їм надзвичайну людяність.

У контексті історій про диких, жорстоких тубільців тихоокеанських островів поняття «тубільці» та «людяність» сприймаються як взаємовиключні. Тубільцями звикли називати неграмотних нецивілізованих людей, а виявляється, що це добрі люди. Іноді, на жаль, люди цивілізовані й освічені не мають тієї людяності й культури, яку виявили ці племена.

Тубільці показали надзвичайну людяність, хоча не були віруючими. Вони всім людям, які повиходили з моря, виявили турботу — зігріли їх, хоча й не знали, що це за люди. Проте вони бачили біду інших і допомагали, як могли.

Людяність — це дуже важлива риса, особливо для християнина, тому що Бог створив нас передусім не віруючими, а людьми. І ми маємо бути людьми, бо саме людину Бог створив за Своїм образом і подобою. У Першому посланні до коринтян сказано: «Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне» (15:46). Духовне не може передувати звичайному. Спочатку ти маєш стати хорошою, доброю Людиною, а тоді можеш виявляти духовність. Справжньої духовності без звичайної культури та людяності не буває. Справжня духовність завжди криється за звичайним. І коли ми як люди співчуваємо іншим, плачемо з тими, хто плаче, то маємо те, що хоче бачити в нас Бог.

Про злого праведника

Хочу розкрити ще одну цікаву думку, яку прочитав у Посланні до римлян: «Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго, може, хто й відважиться вмерти» (5:7). Якось Бог по-особливому звернув мою увагу на цей текст. Він через ці слова проговорив до мого серця. Павло тут висловлює сумнів щодо праведника, а от щодо доброї людини налаштований більш оптимістично. Чому добра людина тут ставиться вище за праведника? Я почав роздумувати над цим і зрозумів, що ця думка має надзвичайно велику глибину, яку ми мусимо збагнути.

Мої роздуми над цим привели мене до притчі про блудного сина. Коли той, дійшовши до краю поневіряння, прийняв рішення повернутися, то батько вибіг йому назустріч. Тому що батько був не просто праведним, а й добрим. Праведний не побіг би. Він би дочекався сина й сказав йому: «Ну що, догулявся? А я казав, що ти приповзеш…» Але добрий радіє й тішиться, що син повернувся. Та в батька є ще один син — праведний, але злий і недобрий. І його злоба виявляється в мить, коли виявляється любов і доброта батька. Те, що ховалося в серці старшого сина багатенно років, вийшло назовні.

Чи зустрічали ви у своєму житті таких людей? Я, на жаль, так. Іноді здається: «Сину, та ти ж виріс біля доброго тата, чого ти такий злий? Чого тобі бракує? У тебе ж усе є…» Проте старший син не любив людину, не любив брата, йому певні матеріальні чи якісь видимі, зовнішні цінності були важливішими, ніж душа брата. Тож виявляється, що ця притча не про блудного сина, а про двох блудних синів та їхнього люблячого батька.

Доброта і справедливість

Пригадаймо притчу, як один господар вийшов на ринок, щоб винайняти собі робітників у виноградник, бо було багато роботи. Він декілька разів винаймав групи робітників. Із першими домовився про динарій як плату за роботу. Решті нічого не казав. Він просто бачив людей, які марно чекають, що їх хтось винайме. І надавав їм змогу працювати. Уявіть, якими терпеливими вони були. Це я так думаю щодо себе, бо дуже не люблю стояти в черзі. Мені доводилося часто робити це за часів Союзу, бо в батьків була велика сім’я, яка мала багато потреб. Тому, уявляючи очікування цих людей, відчуваю, що мені було б легше весь день працювати. Але ті, які працювали, думали по-іншому.

Спочатку вони, щасливі й радісні, пішли працювати. Та їхній настрій змінився, коли справа дійшла до розрахунку. Пан дає платню, розпочавши з найнятих останніми. І тим, що працювали годину, він дає динарій. Для них це було великим благословенням. Вони зовсім не розрахували на нього. Але пан був дуже добрий до них.

Тож ті, які були найняті першими, побачивши, що цим пан дав динарій, подумали собі, що їм він дасть більше. Звісно, вони мали право думати так, але це був людський спосіб мислення. Іноді природні висновки, які випливають із нашої логіки, видаються нам правильними. Проте вони не такі.

Тож коли ті, які працювали весь день, отримали по динарію, про який домовлялися, то стали обурюватися. Увесь день вони були хорошими людьми, відповідальними працівниками. Вони радісно працювали й дякували Богові за роботу. Та коли прийшов розрахунок, злоба й гнів виявилися в них. Що спричинило таку несподівану реакцію? Нечувана доброта пана. Побачивши її, люди, що були зовні добрими, стали нарікати й виявляти невдоволення. Вони показали свою гріховну природу в усій красі. Праведні, але недобрі, працьовиті, але злі.

Слово Боже каже, що ми повинні жити за духом, а не за тілом. Це значить — наслідувати й виявляти життя та характер Христа у своєму житті. Нерідко, дивлячись довкола, ми думаємо: «Це несправедливо й це несправедливо…» Але Боже милосердя та Його доброта — неймовірні. І Біблія закликає нас бути такими, як Бог. Вона спонукає нас бути досконалими, як Отець наш досконалий. Це високий рівень, до якого нам важко дотягнутися.

Пильнувати про добрі справи

Коли до Ісуса підійшли й сказали: «Учителю добрий», Він заперечив у відповідь: «Ніхто не є добрий, окрім Бога». Як людина, яка була в плоті, Він каже, що добрий тільки Господь. І це правда. Але Біблія закликає нас прагнути цього, бо написано, що «добра людина з доброго серця виносить добре». Вона наповнена добрим і пильнує про добре. Вона пильнує про людяність, прагне бути людиною в будь-яких обставинах. Вона не завдає клопоту іншим. У своєму серці та житті вона хоче відобразити доброго Батька.

Нам завжди є куди рости, є до чого тягнутися. Незважаючи на те, як давно ми пізнали Доброго Бога, скільки років ходимо до церкви, перед нами стоїть питання: чи ми являємо іншим образ Бога, чи ми виявляємо доброту людям, коли Бог виявляє ще більшу, надзвичайну доброту тим із них, на кого ми можемо навіть не звернути уваги? Бог виявляє неймовірну милість до людей. Це не значить, що ми повинні розслабитися й повністю покладатися лише на Бога в питаннях нашого особистого зростання. «Вірне слово… щоб ті, хто ввірував у Бога, дбали про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й корисне!» (Тит. 3:8). Бог хоче, щоб ми були наповнені добрими вчинками, добрими плодами у своєму житті, щоб ми виявляли людяність і доброту скрізь і всюди. Бог хоче, щоб ми служили, чим тільки можемо, нашому ближньому. Так ми виявляємо свою любов до Бога.

Бог не очікує супердуховності, чогось, що не можуть зрозуміти люди, які живуть поряд із нами. Він очікує від нас простої людяності, доброти, бо в цьому прояв духовності. У цьому глибокий вияв характеру Христа. Він був доступний. І Господь каже нам: «Якщо ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не увійдете в Царство».

Так, книжники й фарисеї були праведними, але вони були жорстокими до інших. Тому люди уникали їх, а до Христа йшли.

Хто більше любить?

Христос прийшов у дім одного фарисея, бо той запросив Його. У той же час у той дім прийшла жінка з не зовсім хорошою репутацією, щоб побачити Ісуса. Якби не Іcус, та жінка ніколи б не прийшла туди. Там вона не змогла б отримати нічого, окрім осудження, приниження й ганьби. І я хочу сказати, що й нам без Ісуса нема чого дати людям.

Коли ця жінка підійшла до Ісуса, то вона впала біля Його ніг, стала плакати й витирати Йому ноги своїм волоссям. Власник дому засудив її — це притаманно нам, людям. І він думав, що Ісус нічого не знає про неї. Тому й сама його думка про Ісуса стала змінюватися. Цей чоловік сподівався, що запросив у свій дім пророка, але ці події змусили його засумніватися в тому, що він запросив правильну людину. Тоді Ісус, побачивши, що коїться в серці Симона, сказав йому надзвичайно важливе слово про те, що «кому мало прощається, той мало любить».

Тільки переживши велику Божу милість і Його прощення, ми можемо любити. І тільки Бог може дати нам добре серце. Ісус може звільнити нас від раптових приступів агресії, від осудження й гніву, але робить Він це тоді, коли ми визнаємо свою проблему й нездатність вирішити її самостійно.

Сила людяності

Декілька місяців тому в одній християнській групі я прочитав, що треба здати кров для дитини однієї невіруючої сім’ї з нашого міста. У їхнього сина був рак, і йому потрібна була ця кров. І Бог поклав мені на серце зробити це для нього. Я раніше часто це робив. Але цього разу було щось особливе. Я не можу пояснити всіх тонкощів, але кров переливали безпосередньо від донора дитині через певні фільтри протягом години. І в той же день, коли прийшов я, приїхав їхній знайомий із іншого міста. Тому мене попросили прийти наступного дня як місцевого. Я погодився, а батьки взяли мої контакти, щоби бути зі мною на зв’язку. Я спілкувався з татом хлопчика, потім із його мамою. Я не казав, що є служителем чи навіть християнином. Та якось у розмові хтось із них сказав: «Ми молимося за сина». Я зачепився за ці слова й відповів, що це добре й дуже правильно. Бо Бог чує наші молитви й відповідає на них.

Через певний час вони зателефонували мені й сказали, що дізналися, що я євангельський пастор, і запитали, чи ми можемо зустрітися, щоб я помолився за них і їхнього сина. Я погодився. Ми молилися, а потім я дізнався, що вони їдуть на лікування за кордон. Я допоміг їм знайти там церкву, де вони б отримали духовну підтримку. І недавно вони надіслали мені своє фото з водного хрещення. Я так тішуся тим, що Бог зробив неймовірне в їхньому житті — Він їх знайшов! І я вдячний Богові, що прислухався до спонукання, яке Він вклав у моє серце — просто піти й здати кров.

Цей світ, у якому ми живемо, потребує чутливих людей. Він потребує людей, які б проявляли людяність у всьому. Писання називає Христа Сином Людським. І люди линули до Нього, люди хотіли спілкування з Ним, тому що велика доброта виходила з Його серця та з його життя.

Я переконаний, бо знаю багато свідчень про те, як людяність торкається сердець. І вона говорить гучніше від тисячі слів. Прихильне ставлення до людей викликає в них запитання: «Чому ти так ставишся?» І це дає змогу свідчити про Бога, Який може змінювати людські серця, наповнюючи їх любов’ю. Цей світ потребує доброти, бо так багато зла ми бачимо навколо. Але ми покликані серед того зла виявляти любов, бо ми світло для світу, ми сіль цієї землі... Господи, допоможи нам бути не просто людьми праведними, а дай бути людьми добрими. Дай уміти виявляти Твою доброту один до одного скрізь і всюди. Щоб ми мали серце Твоє, Дух Твій і могли скрізь випромінювати Твою атмосферу.

Віталій ЯЦЮК, перший заступник старшого єпископа УЦХВЄ

Благовісник, 4,2023